СДН ДЕРЖАВНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

МІЖНАРОДНІ ВОЄННІ ТРИБУНАЛИ - суд. органи, засновані відповідно до спец, міждержавних угод з метою суд. переслідування і покарання осіб, що скоїли тяжкі злочини, передбачені міжнар. правом, у зв'язку з війною та під час війни. Мають обмежену (тобто персональну, територіальну і часову) юрисдикцію. Склад, структура, юрисдикція і принципи роботи М. в. т. визначаються їхніми статутами, які додаються до відповідної міжнар. угоди та є її невід'ємною частиною. Осн. міжнар. злочином, що лежить в основі предметної юрисдикції М. в. т. і визначає їх призначення, є планування, підготовка, розв'язання чи ведення війни або ведення війни з порушенням міжнар. договорів. Переслідуванню підлягають також скоєні під час війни і пов'язані з нею ін. міжнар. злочини: воєнні злочини і злочини проти людяності. Однак М. в. т. покликані розглядати лише діяння, скоєні представниками д-ви, яка розв'язала війну. Перший такий трибунал був утворений на підставі Версальського мирного договору 1919, ст. 227 якого передбачала можливість міжнар. суд. процесу над нім. кайзером Вільгельмом II. Проте процес не відбувся, оскільки уряд Нідерландів, куди втік кайзер, відмовився видати його союзникам. Поняття «міжнародні воєнні трибунали» фактично стосується тільки двох міжнар. трибуналів, які були створені після Другої світової війни 1939—45 : М. в. т. для суду над гол. воєнними злочинцями європ. держав — союзниць нацист. Німеччини (Нюрнберзький трибунал) і М. в. т. для Дал. Сходу (Токійський трибунал). Див. також Нюрнберзький процес, Токійський процес.

МІЖНАРОДНІ ГАРАНТІЇ - сукупність правових принципів і заходів, заснована на договорі держав і міжнар. організацій, які забезпечують певний стан міжнар. відносин, статус суб'єктів міжнар. права, виконання міжнар. зобов'язань, дотримання прав, передбачених у відповідному договорі. 264 Договори про М. г. належать до кон-венц. механізму реалізації міжнар.- правових норм, зокрема до його нормат. системи, і мають правозабезпечувальну природу. Виконання цих договорів і є М. г. Так, гарантії МАГАТЕ забезпечують без'ядерний статус країни і полягають у контролі за ядер, діяльністю держав, які не володіють ядер, зброєю. Робиться це на основі укладання спец, угод відповідно до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968. М. г. застосовуються і для забезпечення статусу пост, нейтралітету держав, а також спец, статусу територій. Так, 1815 Австрія, Великобританія, Португалія, Пруссія, Росія і Франція Актом про визнання та гарантії постійного нейтралітету Швейцарії й недоторканності її території надали Швейцарії М. г. її пост, нейтралітету. У Заключному акті Париз. конференції щодо Камбоджі від 23.Х 1991 державиучасниці гарантували цій країні суверенітет, незалежність, тер. цілісність й недоторканність, нейтралітет та нац. єдність; зобов'язалися вжити необхід. заходів щодо забезпечення її нейтралітету в разі порушень зазначеного Акта. Відповідно до ст. X Договору про Антарктику від 1 .XII 1959 державиучасниці дали М. г. нейтрального і демілітаризованого статусу Антарктики і зобов'язалися вживати відповідних заходів для того, щоб в Антарктиді «не проводилася будь-яка діяльність, що суперечить принципам або цілям цього Договору». Держави — учасниці міжнар. договорів здебільшого декларують про М. г. безпосередньо у тексті документу або ж роблять одностор. заяви у формі листа, ноти чи меморандуму про те, що вони гарантують виконання окр. прав, зазначених у договорі. Так, учасники Конвенції про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин 1988 передбачили для країн транзиту М. г. розвитку і зміцнення їх інфраструктури, необхідної для ефективного запобігання незакон. обігу наркотиків і психотроп. речовин, шляхом надання цим країнам фін. допомоги (ст. 10). У сучас. міжнар. праві не визнаються деякі М. г., що використовувалися раніше, а саме: клятва, взяття заручників, присяга, заклад цінностей або частини території, військ. окупація.

МІЖНАРОДНІ ГАРАНТІЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ - сукупність змістовно споріднених міжнар.-правових док-тів, підписаних насамперед державами — членами РБ ООН, а також країнами, об'єднаними у Співдружність Незалежних Держав, які визначають принципи та умови зовнішньополіт. забезпечення незалежного держ. статусу України, її політ, суверенітету, тер. цілісності, задовільного рівня нац. безпеки. Першою міжнар. угодою, орієнтованою на досягнення задовільного стану М. г. н. У., стала Тристороння заява президентів України, США і Рос. Федерації, підписана в Москві 14.1 1994. У ній повідомлялося, що США і Росія готові надати Україні гарантії безпеки після набуття чинності поширеної на Україну частини Договору між СРСР і США про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь, підписаного 1991 (СНО-1), і 265 приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Ратифікація Верх. Радою України Договору СНО-1 (18.ХІ 1993 із застереженнями; ЗЛІ 1994 у повному обсязі), а також прийняття 16.ХІ 1994 Закону «Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року» створили умови для формування системи міжнар. док-тів, спрямованих на забезпечення дійових гарантій незалежності й безпеки України. їх сукупність становлять: 1) Програма НАТО «Партнерство заради миру: запрошення» (ПЗМ) від 10.1 1994, у реалізації якої Україна бере участь, починаючи з 8.ІІ 1994. Програма передбачає, що «НАТО проводитиме консультації з будь-яким активним учасником такого партнерства, якщо цей партнер вирішить, що виникла пряма загроза для його територіальної цілісності, політичної незалежності або безпеки». Рамковий документ ПЗМ зобов'язав усі держави-учасниці «утримуватися від загрози застосування сили і від застосування сили на шкоду територіальній цілісності або політичній незалежності будь-якої держави, а також поважати існуючі кордони і добиватися урегулювання спорів мирними засобами». 2) Хартія українсько-американського партнерства, дружби і співробітництва від 22.ХІ 1994, яка проголосила: якщо в майбутньому виникне зовн. загроза тер. цілісності, політ, незалежності або безпеці України, Україна та Сполучені Штати Америки мають намір консультуватися і здійснювати відповідні кроки для досягнення мир. вирішення ситуації згідно з міжнар. правом та принципами НБСЄ (ст. 4). 3) Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, підписаний у м. Будапешті (Угорщина) 5.XII 1994 президентами України, Рос. Федерації, США та прем'єр-міністром Великобританії. Сторони підтвердили свої зобов'язання «згідно з принципами Заключного акта НБСЄ поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України». 4) Декларація Франції від 5.ХІІ 1994, підписана президентом цієї д-ви, у якій викладено зобов'язання про гарантії безпеки України з боку Франції, а також підтверджені зобов'язання франц. сторони «поважати незалежність та суверенітет України в межах її нинішніх кордонів згідно з принципами Заключного акта НБСЄ та Паризької хартії для нової Європи». 5) Заява Уряду Китайської Народної Республіки від 5.ХІІ 1994, в якій визнаються незалежність, суверенітет і тер. цілісність України. В док-ті виражається готовність до дальшого розвитку дружби та співробітництва між КНР і Україною. 6) Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлант. Договору, підписана 9.VII 1997 в м. Мадриді (Іспанія). Передбачає, зокрема, створення кризового консультат. механізму для «проведення спільних консультацій в будь-якому випадку, коли Україна вбачатиме пряму загрозу своїй територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці» (ст. 15). 7) Стратегічна концепція НАТО від 24.IV 1999. Документ акцентував увагу на тому, що «альянс продовжує підтримувати суверенітет і незалежність України, її територіальну цілісність, демократичний розвиток, економічне процвітання та її неядерний статус, які НАТО вважає чинниками стабільності та безпеки в 266 Центральній і Східній Європі, а також у Європі загалом» (ст. 37). Документами, які посилюють М. г. н. У., є окр. домовленості, підписані главами країн СНД. Зокрема, Декларація про дотримання суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності кордонів держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав від 15.IV 1994 передбачає, що «...будуючи свої відносини як дружні, держави утримуватимуться від військової, політичної, економічної або будь-якої іншої форми тиску, включаючи блокаду, а також підтримки і використання сепаратизму проти територіальної цілісності і недоторканності, а також політичної незалежності будь-якої із держав — учасниць Співдружності». Меморандум про підтримання миру і стабільності у Співдружності Незалежних Держав від 10.V 1995 додатково передбачив, що суб'єкти Співдружності «мають наміри припиняти відповідно до свого національного законодавства створення і діяльність на своїх територіях організацій, груп і окремих осіб, спрямованих проти незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордонів або на загострення міжнаціональних відносин, а також на зазіхання ззовні на державний устрій держав, що підписали цей меморандум».

МІЖНАРОДНІ ЗВИЧАЇ - форм, джерело міжнародного права, спосіб і процес творення норм цього права. Статут Міжнародного суду ООН визначає М. з. як «доказ загальної практики, визнаної правовою нормою» (ст. 38). Для з'ясування, чи існує звичаєва норма, необхідно розглянути дійсну практику суб'єктів міжнар. права та їхнє opinio juris (тобто визнання правила як правової норми). Перший елемент є повторюванням актів, які ще наз. прецедентами: це матеріальний елемент звичаю. Другий елемент — психологічний за своїм характером: суб'єкти міжнар. права мають переконання у тому, що здійснення зазначених актів є обов'язковим, оскільки цього вимагає право. Звичаєвий процес творення міжнар. права докорінно відрізняється від договірного. Він є результатом не одного юрид. акта, а сукупності поведінки суб'єктів права. Це процес децентралізований, він не має чіткого обмеження в часі. Матеріальний елемент звичаю виводиться з поведінки суб'єктів міжнар. права — держав у першу чергу, міжнар. організацій та їхніх актів, міжнар. судів і арбітражів та їхніх рішень, подекуди міжнар. неуряд. організацій та їхньої діяльності (Ін-т міжнар. права, Асоціація міжнар. права, Міжнар. комітет Черв. Хреста, його практика тощо). Під терміном «поведінка» слід розуміти не тільки діяння на підтримку або заперечення звичаю, але й висловлювання думок щодо доречності або правомірності того чи ін. типу поводження. Формування звичаю у часі відбувалося по-різному. Звичаєве міжнар. мор. право формувалося століттями, М. з. косм. права — упродовж небагатьох років. Головне, як вимагає Міжнар. суд, щоб практика держав з відповідних питань була часто повторюваною і практично одноманітною. Міжнар.-правовий звичай може бути універсально визнаним, а може мати регіон, (локальний) характер. В 267 ост. випадку він не може суперечити імперативним нормам заг. міжнар. права. Жодна пост, практика суб'єктів міжнар. права не може вважатися такою, що породжує міжнар. звичаєву, коли у цих суб'єктів немає усвідомлення, що вони мусять виконувати норму міжнар. права. В міжнар. практиці, напр. у протоколі, здійснюється чимало діянь із міркувань ввічливості міжнародної, доречності або традиції, але ніяк не тому, що вони розглядаються як міжнар.-правовий обов'язок. У міжнар. співтоваристві держав здійснюється робота з метою кодифікації міжнародного права, під час якої міжнар.-правовий звичай набуває письм. форми з чітко прописаним змістом. У низці універсальних багатостор. договорів кодифікац. характеру закріплені звичаєві норми в різних галузях міжнар. права. Для держав, які не є сторонами таких договорів (або в період до набуття цими договорами чинності), писані норми останніх відіграють роль звичаєвих.

МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ - суспільно небезпечні умисні посягання на життєво важливі інтереси міжнар. співтовариства, основи існування держав і народів — міжнар. мир і безпеку. Такі посягання є порушенням д-вою міжнар.-право-вих норм, що мають основоположне значення для забезпечення міжнар. миру і безпеки, захисту людської гідності чи навколиш. природ, середовища. Об'єктами цих злочинів виступають заг. мир і міжнар. безпека, основи співіснування народів і держав. Об'єкт злочину є одним з чинників, що зумовлюють великий ступінь сусп. небезпечності М. з., які є серйозним порушенням зобов'язань стосовно всіх членів міжнар. співтовариства, імперат. норм міжнар. права. М. з. слід відрізняти від злочинів міжнародного характеру, які за ступенем сусп. небезпечності є менш небезпечними діяннями. На відміну від злочинів міжнар. характеру, за вчинення М. з. відповідальність кримінальна фіз. осіб пов'язана зі злочин, діяльністю д-ви, яка є суб'єктом відповідальності міжнародно-правової. Осн. перелік М. з. містить статут Нюрнберзького міжнародного воєнного трибуналу (1945): злочини проти миру, воєнні та злочини проти людяності (ст. 6). Перелік воєнних злочинів і злочинів проти людяності був доповнений чотирма Женев. конвенціями про захист жертв війни 1949 і двома Дод. протоколами до них 1977. До таких злочинів, зокрема, віднесено: посягання на життя, здоров'я, недоторканність особи (вбивства, тортури, заподіяння шкоди здоров'ю, нелюдське поводження, включаючи біол. експерименти, тілесні покарання тощо); посягання на людську гідність, зокрема образливе і принизливе поводження, примушування до проституції, непристойне посягання у будь-якій формі; взяття заручників; колект. покарання; незаконне, свавільне і здійснюване у великому масштабі руйнування та привласнення майна, що не викликається воєн, необхідністю; примушування військовополоненого або цив. особи служити у військ, чи допоміжних формуваннях ворожої д-ви; позбавлення цих осіб права на неупереджене і норм, судочинство; перетворення цив. населення або окр. цив. осіб на об'єкт 268 нападу; перетворення неохоронюваних місцевостей і демілітариз. зон на об'єкт нападу; віроломне використання розрізнювальних емблем Черв. Хреста (Черв. Півмісяця або Черв. Лева і Сонця) чи ін. захис. знаків, визнаних Женев. конвенціями 1949 і Протоколом І (1977) до них, тощо. Серйоз. порушеннями Дод. протоколів до Женев. конвенцій вважаються і такі дії: переміщення окупац, д-вою частини її власного цив. населення на окуповану нею територію або депортація чи переміщення всього або частини нас. окупованої території у межах цієї території чи за її межі; застосування практики апартеїду та ін. дій, що ображають гідність особи і грунтуються на расовій дискримінації; перетворення чітко впізнаваних істор. пам'ятників, творів мист-ва або місць відправлення культу, визнаних культур, цінностями з особливим захистом, на об'єкт нападу, внаслідок чого вони зазнають великих руйнувань; позбавлення осіб, які користуються захистом, права на неупереджене і норм, судочинство. Перелік воєнних злочинів був конкретизований у статуті Міжнар. трибуналу для кол. Югославії, прийнятому РБ ООН 25.У 1993. Серед порушень законів та звичаїв війни, зокрема, вказані (ст. 3): застосування отруйних речовин та ін. видів зброї, призначених для спричинення надмірних страждань; безглузде руйнування міст, селищ або січ чи спустошення, в якому не було воєн, необхідності; напад на незахищені міста, села, житла чи будівлі або їх обстріл із застосуванням будь-яких засобів; захоплення, руйнування або умисне пошкодження культових, благодійних, навч., худож. і наук, установ, істор. пам'яток і худож. та наук, творів; пограбування сусп. або приват, власності. Статут Міжнар. трибуналу для кол. Югославії встановив юрисдикцію стосовно «серйозних порушень міжнародного гуманітарного права», до яких віднесено порушення загальновизнаних норм захисту жертв війни, як вони встановлені в Женев. конвенціях 1949 («право Женеви»), і правил ведення війни, як вони визначені в Гааз. конвенціях 1899 та 1907 («право Гааги»), а також геноцид і злочини проти людяності. Перелік злочинів проти людяності конкретизований статутами Міжнар. трибуналів для кеш. Югославії та Руанди (утв. РБ ООН 1994). До їх переліку включені злочини, що вчиняються у рамках широкомасштабного або систем, нападу на цив. населення за нац., політ., етнічними, расовими або реліг. мотивами (ст. З статуту Міжнар. трибуналу для Руанди) або коли вони вчиняються у ході збройного конфлікту і спрямовані проти будь-якого цив. населення (ст. 5 статуту Міжнар. трибуналу по кол. Югославії): вбивство, знищення, поневолення, депортація, ув'язнення, тортури, зґвалтування, переслідування за політ., расовими або реліг. мотивами, ін. нелюдські акти. На відміну від статутів Нюрнберзького і Токійського міжнар. воєнних трибуналів, за статутами Міжнар. трибуналів по кол. Югославії та Руанді відповідні діяння вважаються злочинами проти людяності, коли вони вчиняються у ході не лише міжнародного, а й внутрідерж. збройного конфлікту. До юрисдикції Міжнар. трибуналу по Руанді, крім злочинів проти людяності (ст. 3), віднесено також геноцид (ст. 2) і порушення ст. З, зміст якої є спільним для Женев. конвенцій 1949 і Протоколу II (1977); ст. 4, у якій ідеться, зокрема, 269 про посягання на життя, здоров'я, фіз. та псих, благополуччя осіб, у т.ч. вбивства, а також таке жорстоке поводження, як тортури, каліцтво або будьякі форми тілесного покарання; колект. покарання; взяття заручників; посягання на людську гідність, зокрема образливе і принизливе поводження, зґвалтування, примус, проституція і будь-які форми непристойного нападу; акти тероризму; мародерство. Питання співробітництва держав у боротьбі з геноцидом регламентовані Конвенцією про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього 1948. Серед міжнар. злочинів в окр. групу Конвенцією про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства 1968 виділені злочини проти людства (зокрема, вигнання внаслідок збройного нападу або окупації та нелюдські дії, які є результатом політики апартеїду, а також злочин геноциду; ст. 1). Міжнародна конвенція про припинення злочину апартеїду і покарання за нього 1973 також кваліфікує апартеїд як злочин проти людства (ст. 1). 3. XII 1973 ГА ООН проголосила принципи міжнар. співробітництва стосовно виявлення, арешту, видачі та покарання осіб, винних у воєн, злочинах і злочинах проти людства, зокрема положення про те, що такі особи підлягають покаранню, коли б і де вони не вчинили ці злочини. До міжнар. воєн, злочинів належить небезпечне дчя цивілізації посягання на навкол. природ, середовище — екоцид. Він може виявлятися як: примус, використання природ, умов і явищ для досягнення воєн, переваги над противником за допомогою ведення геофіз. війни (штучна зміна динаміки, складу чи структури планети Земля — вулканічна діяльність, землетруси тощо); метеорол. війни (урагани, лавини, зсуви, цунамі тощо); широке застосування зброї масового знищення та ін. озброєнь невибіркової дії: ядерної, променевої, радіол., бактеріол., токсич., запалювальної, інфразвукової, радіочастотної та ін. Конвенція про заборону воєнного або будь-якого ін. ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 забороняє використання будь-яких засобів впливу для зміни шляхом цілеспрямованого керування природ, процесами динаміки, складу і структури Землі, включаючи її біоту, літосферу, гідросферу й атмосферу, або косм. простору (ст. 2 Конвенції). Протоколом І до Женев. конвенцій 1949 заборонено також застосовувати методи або засоби ведення воєн, дій, котрі мають на меті завдати або, як можна очікувати, завдадуть широкої, довготривалої і серйозної шкоди природ, середовищу (ст. 35). До М. з. належать агресія, визначення якої дала ГА ООН 1974, а також рабство і работоргівля. 1926 була підписана Конвенція про рабство, а 1956 — Дод. протокол до неї. Комісія міжнар. права ООН прийняла 1991 в першому читанні проект Кодексу злочинів проти миру і безпеки людства, який подала Ген. секретареві ООН. У проекті до зазначених злочинів віднесено агресію, погрозу агресією, втручання у внутр. або зовн. справи д-ви, колоніальне панування та ін. форми іноз. панування, геноцид, апартеїд, системат. і масове порушення прав людини, виключно серйозні воєнні злочини, умисну і серйозну шкоду навкол. середовищу, міжнар. тероризм та ін. Хоча цей проект не є джерелом міжнар. крим. права, але він вказує напрями його можливого розвитку. Суб'єктом міжнар.-правової відповідальності (політ., 270 матеріальної, моральної) за М. з. є д-ва, а суб'єктом цих злочинів і крим. відповідальності за їх вчинення — фіз. особи (керівники д-ви, її вищі посад, особи та ін. організатори чи виконавці злочин, політики д-ви). Об'єктивна сторона М. з. здебільшого є складною розгалуженою діяльністю протягом тривалого часу на тер. кількох держав, причому місце дії не завжди збігається з місцем настання шкідливих наслідків (напр., планування, розв'язування і ведення агресивної війни). М. з. може характеризуватись наявністю закінченого складу злочину як з настанням шкідливого наслідку, так і в момент вчинення самої дії (напр., змова проти миру у вигляді планування агресивної війни). Із суб'єктивної сторони, М. з. найчастіше вчиняються з прямим умислом та чітко визначеними цілями. Юрисдикція щодо М. з. може здійснюватися міжнар. судом або нац. судами держав (на тер. яких вчинено злочин, або тієї, гр-нином якої є злочинець).

МІЖНАРОДНІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ - перевезення вантажів, пасажирів, багажу (товаробагажу) і пошти різними видами тр-ту, що здійснюється між двома або більше пунктами на умовах, установлених міжнар. угодами. Засобами регулювання М. п. є внутр. зак-во і міждерж. угоди (міжнар. договори). Відповідно до ст. 4 Статуту залізниць України перевезення залізнич. тр-том вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнар. сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнар. сполучення. Так, у межах СНД діє Тимчасова угода держав — учасниць Співдружності про перевезення пасажирів, багажу залізницями у міждерж. сполученні 1993, Угода про спільне використання вантажних вагонів і контейнерів 1993, Інструкція по актово-претензійній роботі на залізницях держав — учасниць Співдружності, Латвійської Республіки, Литовської Республіки та Естонської Республіки від 26—27.V 1994 та ін. Україна не є учасницею Угоди про міжнародні залізничні перевезення 1980, але в межах країн СНД використовується встановлена цим документом форма залізнич. вантажної накладної. У сфері міжнар. автомоб. перевезень діють Угода про загальні умови виконання міжнародних пасажирських перевезень автобусами від 5.ХІІ 1970, двостороння Угода між Урядом України та Урядом Республіки Казахстан про міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом 1993 та ін. Україною ратифіковані Чиказька конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944, Варшавська конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень, 1929 та Гаазький протокол щодо поправок до Варшавської конвенції 1955, підписані протоколи й угоди (міжурядові) про повітр. сполучення з Туреччиною (1992), Китаєм (1992), Грузією (1993) та ін. д-вами. Кодексом торговельного мореплавства України (ст. 132) передбачено, що перевезення між портами України та іноз. портами можуть здійснюватись як суднами, що плавають під Державним прапором України, так і за умови взаємності суднами, що плавають під іноз. прапором. У галузі міжнар. торг, мореплавства Україна 271 дотримується правил Міжнародної конвенції про уніфікацію деяких правил про коносамент 1924. Крім того, нею укладено двосторонні міжурядові угоди про торг, мореплавство з Грузією (1993), Болгарією (1998) та ін. д-вами.

МІЖНАРОДНІ РІКИ - ріки, які перетинають тер. двох або більше д-в або є кордоном між ними і мають суднопл. сполучення з морем. До таких М. р. належать Амазонка, Дніпро, Дунай, Ельба, Конго, Ла-Плата, Майн, Нігер, Одер, Рейн та ін. Окр. частини М. р. входять до держ. території відповідної прибереж, д-ви і знаходяться під її суверенітетом. Міжнар.-правовий режим використання М. р. встановлюється і регулюється прибереж, д-вами на основі укладених між ними угод або норм звичаєвого права. Згідно з принципом свободи торг, судноплавства на М. p., який склався у міжнар. праві ще з часів Віденського конгресу 1814—15, торг, навігація на М. р. є вільною і відкритою для гр-н, торг, суден і товарів усіх держав. Цей принцип підтверджений і сучас. угодами прибереж, держав, напр. Конвенцією про режим судноплавства на Дунаї 1948 (ст. 1). Водночас забороняється плавання по М. р. у мирний час військових суден неприбереж. держав. Що ж стосується військових суден прибереж, держав, то їх плавання дозволяється лише за домовленістю між заінтересованими д-вами. Для розв'язання багатьох питань, що виникають у зв'язку з навігацією по М. р., буд-вом на них гідротех. споруд, підтриманням екол. чистоти і безпеки д-ви створюють спец, органи — комісії. Україна бере активну участь у роботі Дунайської комісії, до складу якої входять представники всіх придунайських держав. Україна є також учасницею Конвенції про режим судноплавства на Дунаї 1948.

МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ - розрахунки юрид. та фіз. осіб (резидентів і нерезидентів), що перебувають на тер. України, з юрид. або фіз. особами, які знаходяться на тер. ін. держав, за придбані (продані) ними товари (роботи, послуги). Особливість правового регулювання М. р. полягає передусім у тому, що при їх здійсненні в платіж, операції можуть брати участь суб'єкти міжнар. права — д-ви та їх органи, нац. (центральні) банки, міжнар. фінансові організації, а також іноз. юрид. і фіз. особи. Організаційно і технологічно ця особливість зумовлена там, що при здійсненні міжнар. платежів розрахунковим центром може бути: по-перше, нац. (державний) центральний банк; по-друге, кореспондентська мережа комерц. банків. При проведенні розрахунків і платежів з банків, установами ін. держав, що знаходяться поза юрисдикцією України, учасники розрахункових і платіж, операцій повинні керуватись рядом міжнар.-правових актів (документів). Правову базу, що регулює М. р., умовно можна поділити на: а) відповідні норми банків., фін. і цив. зак-ва України; б) нац. зак-во іноз. держав у сфері 272 розрахунків; в) нормат.-правову базу двостор. угод України. Остання переважно являє собою пакет міждерж. угод України з д-вами СНД, що пов'язано з особливим режимом їх сучас. взаємовідносин, у т. ч. в розрахунковій сфері; г) нормат. базу спеціально утворених міжнар. банків, фін. та ін. організацій. Сфера М. р. регулюється і міжнародними звичаями, кодифікація яких здійснюється Міжнародною торговою палатою (МТП) у формі уніфікованих правил, зокрема: для договірних гарантій (у ред. 1978), для гарантій за вимогою (у ред. 1992), для документарних акредитивів (у ред. 1993), по інкасо (у ред. 1995) тощо. Зафіксовані в цих правилах норми за своєю юрид. природою мають диспозитивний характер. Крім того, міжнар. розрахункові відносини регулюються Тимчасовим законом ЮНСІТРАЛ про міжнар. кредитні перекази, Уніфікованим законом про переказні векселі та прості векселі (1930), Правовим керівництвом ЮНСІТРАЛ щодо електрон, переказу коштів та ін. Відповідно до цих актів при здійсненні міжнар. платежів і розрахунків застосовуються акредитивна, інкасова, чекова форми М. р. та ін. форми банк, переказу.

МІЖНАРОДНІ СЛУЖБОВЦІ - гр-ни тієї чи ін. д-ви, які перебувають на службі в апараті міжнар. організації. В науковій л-рі для визначення цього поняття вживаються також терміни «міжнародні посадові особи», «міжнародні чиновники», «співробітники міжнародних організацій», «міжнародні цивільні службовці». В установчих док-тах міжнар. організацій системи ООН, у міжнар. угодах уживається, як правило, уніфікований термін «персонал міжнародної організації». Правовий статус і умови праці М. с. визначаються установчими док-тами міжнар. організацій, спец, конвенціями про привілеї та імунітети, угодами про штаб-квартири міжнар. організацій, актами самих міжнар. організацій (напр., правилами процедури органів), а також окр. внутрідерж. актами. М. с. слід відрізняти від дип. персоналу. Осн. завдання М. с— забезпечення діяльності міжнар. організації, їх правовий статус має функц. характер на відміну від статусу дипломатів як представників д-ви. Вищі посад, особи (ген. секретар, його заступники) наділені дип. привілеями та імунітетами, ін. персонал міжнар. організації — т. з. функціональними (спеціальними) привілеями та імунітетами, необхідними для виконання функцій, пов'язаних з діяльністю організації. М. с. відповідальні тільки перед міжнар. організацією і користуються імунітетом від юрисдикції д-ви перебування організації при виконанні своїх посад, обов'язків. М. с. повинні утримуватись від будь-яких дій, які могли б вплинути на їх статус як міжнар. посад, осіб. Держави — члени міжнар. організації зобов'язані поважати міжнар. характер персоналу міжнар. організації. Вища посад, особа міжнар. організації (ген. секретар, президент тощо) обирається, як правило, вищим органом організації. Він призначає персонал секретаріату з урахуванням принципу справедливого і широкого 273 геогр. представництва, забезпечення високого рівня працездатності, ефективності й добросовісності.

МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ - передбачені у міжнар. праві правила організації і діяльності інститутів місц. самоврядування. Мають своїм першоджерелом Загальну декларацію прав людини 1948, яка закріплює право кожної людини брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників (ст. 21). Даний принцип конкретизовано в Європейській типовій конвенції про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними громадами або органами влади 1980, Європейській хартії місцевого самоврядування 1985, Всесвітній декларації місцевого самоврядування 1985, Європейській хартії міст 1992. В останній, зокрема, проголошується, що «всі жителі міст мають рівні права на правову та екологічну безпеку, роботу, житло, безпечний рух, охорону здоров'я, спорт і дозвілля, культуру, інтеграцію багатьох культур, якісну архітектуру, гармонійне життя, політичне життя, економічний розвиток, послуги і товари, раціональне використання природних ресурсів, розвиток особистості, співробітництво між містами, фінансову забезпеченість, рівноправність»; ці права належать усім міським жителям без дискримінації незалежно від статі, віку, походження, раси, релігії, соціально-екон. чи політ, становища, фіз. та псих, недоліків. Декларація принципів місц. самоврядування у державах — учасницях СНД (1994) передбачає, що екон. самостійність місц. самоврядування гарантується: державною підтримкою розвитку прод. сфери шляхом податкової, інвестиц. та кредитної політики; наявністю власних бюджет, доходів і достатнім рівнем закріплених доходів; забороною на вилучення вільних бюдж. коштів; забезпеченням стабільності екон. законодавства. У Стамбульській декларації з проблем поселень людей 1996 проголошується, що «для поліпшення якості життя у поселеннях людей слід боротися з погіршенням його умов». У док-ті розглянуто такі проблеми, як нежиттєздатні моделі споживання та в-ва, нерац. зміни серед населення, його надмірна концентрація, бездомність, зростання злиднів, безробіття, злочинність та насильство, погіршення умов навкол. природ, середовища тощо. У Європейській хартії регіонального самоврядування 1999 підкреслюється, що «регіон як суттєвий компонент держави свідчить про різноманітність Європи, сприяє збагаченню її культури з належною повагою до її традицій та історичної спадщини, сприяє її економічному добробуту». Зазначено, що міжрегіональне і транскордонне співробітництво роблять цінний і необхідний внесок у побудову Європи. Під регіон, самоврядуванням розуміється «право і реальна здатність найбільших територіальних утворень всередині кожної держави, що мають виборні органи і знаходяться в адміністративному плані між центральним керівництвом та місцевими органами влади, що користуються прерогативами самоорганізації, чи 274 прерогативами, що звичайно асоціюються з центральною владою, брати на себе, під свою відповідальність і в інтересах свого населення суттєву частину суспільних справ відповідно до принципу субсидіарності». В хартії закріплено власні і делеговані повноваження регіонів, регулюються порядок взаємовідносин з місц. органами влади, їх права у сфері міжрегіон. і транскорд. зв'язків, питання участі у справах д-ви, європ. і міжнар. справах. Встановлено принципи організації регіонів, питання регіон, фінансів, порядок захисту права регіон, самоврядування тощо. М. с. м. с. містяться і в ін. міжнар.-правових актах. Ці стандарти враховуються Україною в процесі відповідної закон, діяльності і практиці місц. самоврядування.

МІЖНАРОДНІ ТОРГОВІ ДОГОВОРИ - вид договорів міжнародних, що регулюють торг.-екон. відносини між д-вами. Встановлюють заг. правовий режим торгівлі між країнами і мають різні найменування: договір про дружбу, торгівлю та мореплавство; про торгівлю і навігацію та ін. Окрім заг. режиму торгівлі, М. т. д. можуть визначати статус фіз. та юрид. осіб, встановлюють режим судноплавства і роботи ін. видів тр-ту тощо. Розрізняють М. т. д., які містять норми заг. порядку (напр., торг, договори, угоди про товарообіг і платежі, угоди про режим інвестицій, податки тощо) та м. т. д., які передбачають конкр. зобов'язання сторін (н.-т. співробітництво в певних галузях, сприяння у буд-ві об'єктів тощо). Договори укладаються як на двосторонній, так і на багатостор. основі. Прикладом багатосторонніх М. т. д. є Марракеська угода про заснування Світової організації торгівлі 1994 (СОТ), а також ін. угоди СОТ. Найпоширеніші такі М. т. д.: договори про торгівлю і мореплавство (закріплюють осн. умови здійснення міждерж. торг, відносин і укладаються здебільшого на тривалі строки); угоди про товарообіг (встановлюють узгоджені контингенти товарів, тобто найменування та кількість товарів, які д-ви постачають одна одній протягом певного періоду часу); угоди про платежі (визначають порядок розрахунків між д-вами з питань, пов'язаних з товарообігом); клірингові угоди (з метою збалансування взаєм. платежів); визначають порядок взаєм. розрахунків у зовн. торгівлі шляхом заліку зустрічних вимог і зобов'язань; кредитні угоди (регулюють міждерж. відносини у валютно-кред. галузі, передбачаючи умови та порядок кредитування); угоди про оподаткування (спрямовані на усунення подвійного оподаткування); угоди про екон. та н.-т. співробітництво (мають комплексний характер і визначають галузі міждерж. співпраці та інституц. механізм виконання цих угод); угоди про співробітництво держав у конкр. галузях (тр-т, зв'язок, інвестиції); містять положення, які регулюють відносини між д-вами у певній галузі та визначають права і обов'язки сторін.

МІЖНАРОДНА НЕУРЯДОВА ОРГАНІЗАЦІЯ - об'єднання на пост, основі суб'єктів нац. права декількох країн, що має правореалізуючу (функціональну) правосуб'єктність у межах, визначених міжнар. правом, не ставить за мету одержання прибутку та діє згідно з нормами міжнар. права. Серед джерел міжнар. права, що регулюють діяльність М. н. о., — статути (ст. 71 Статуту ООН, ст. 71 Статуту ВООЗ, ст. 11 Статуту ЮНЕСКО та ін.) й спец, резолюції міжнародних (Економічної і соціальної ради ООН від 25.УІІ 1996, Комітету міністрів Ради Європи від 18.Х 1993 тощо) і більшості міжурядових організацій, які передбачають особливий механізм співробітництва з М. н. о. в межах т. з. консультативного статусу. На регіон, рівні діє Європейська конвенція про визнання правосуб'єктності міжнародних неурядових організацій 1986. Діяльність Міжнародного комітету Червоного Хреста регулюється Женевськими конвенціями 1949, Додатковими протоколами до них 1977 та ін. М. н. о. є виразниками світової громад, думки, які впливають на механізм міжнар.-правового регулювання. Так, Міжнар. к-т Черв. Хреста був розробником проектів Конвенцій про захист жертв збройних конфліктів; «Міжнародна амністія» багато зробила для прийняття міжнар. договорів у сфері захисту прав людини (про 236 скасування смертної кари, заборону тортур тощо). Для розвитку юрид. науки особливе значення має діяльність М. н. о. правознавців — Асоціації міжнародного права, Інституту міжнародного права. Міжнародної асоціації кримінального права та ін. Нині у світі налічується бл. 10 тис. М. н. о. У діяльності багатьох з них беруть участь представники України.

Міжнародна платіжна система – платіжна система, в якій платіжна організація може бути як резидентом, так і нерезидентом і яка здійснює свою діяльність на території двох і більше країн та забезпечує проведення переказу коштів у межах цієї платіжної системи, у тому числі з однієї країни в іншу.