СДН ДЕРЖАВНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ЗІТКНЕННЯ СУДЕН - поширений вид аварій морських суден. Норми міжнар. морського права спрямовані на запобігання 3. с, а також регулюють питання крим. і цив. відповідальності у випадку 3. с, відшкодування завданих збитків, надання допомоги потерпілим тощо. Згідно з Конвенцією про відкрите море 1958 кожна д-ва зобов'язана вживати всіх необхідних заходів для забезпечення безпеки суден, що плавають під її прапором (зокрема, дотримуватися правил користування сигналами, підтримання зв'язку та запобігання зіткненню). Конвенція ООН по морському праву 1982 передбачає, що капітан, офіцери та екіпаж судна повинні бути повністю ознайомлені з уживаними міжнар. правилами з питань запобігання 3. с. Міжнар. конвенція про підготовку та диплому-вання моряків і несення вахти 1978 встановлює обов'язкові мінімальні знання, якими повинні володіти капітан та члени екіпажу з метою запобігання 3. с. Міжнар. правила запобігання 3. с. на морі (1972) регламентують дії суден за різних умов плавання (зокрема, вибір безпечної швидкості, дії для запобігання зіткненню та ін). У разі 3. с. капітани кожного із суден, що зіткнулися, зобов'язані після зіткнення, наскільки це можливо за умови безпеки своїх пасажирів, екіпажу і судна, надати допомогу ін. судну, його пасажирам і екіпажу, повідомити 176 один одному назви суден, порти приписки, а також порти відправлення і призначення або найближчий порт, в який судно зайде. За невиконання зазначених обов'язків капітан несе відповідальність згідно із зак-вом відповідної країни. Судновласник не несе відповідальності за невиконання капітаном судна обов'язків надання допомоги після 3. с. Питання цив. відповідальності при 3. с. (у т. ч. відшкодування заподіяної шкоди) визначаються нормами міжнар. приват. морського права, зокрема положеннями Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо зіткнення суден 1910, Міжнар. конвенції з уніфікації деяких правил щодо цивільної юрисдикції у справах про зіткнення 1952.

Забанювання, забанити – видалення аккаунта за некоректні дії користувача.

ЗАБОРОНА ПОДВІЙНОГО ПОКАРАННЯ - (лат. non bis in idem, букв. — не двічі за те саме) — правило, яке означає, що не можна двічі карати одну й ту саму особу за одне і те саме діяння. 3. п. п. належить до т. з. правових аксіом, які склалися у процесі розвитку принципів права і відтворені у багатьох міжнар. док-тах про права людини. Так, згідно з п. 7 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 ніхто не повинен бути вдруге засуджений чи покараний за злочин, за який він уже був остаточно засуджений або виправданий відповідно до чинного закону або крим.-процес, права кожної країни. За Конституцією України «ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення» (ст. 61). Правило 3. п. п. закріплене і в ін. актах зак-ва України. Зокрема, за кожне порушення труд, дисципліни може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення (ст. 149 Кодексу законів про працю України). Принцип 3. п. п. не поширюється на випадки поєднання різних видів юрид. відповідальності за одне й те саме правопорушення. Так, покарання за скоєння крим. злочину передбачає крим. і цив.-правову відповідальність за заподіяну цим злочином майнову шкоду. Так само «накладене на військовослужбовця дисциплінарне стягнення за вчинений злочин не звільняє його від кримінальної відповідальності» (ст. 48 Дис-цип. статуту ЗС України).

ЗАБОРОНА ПРОПАГАНДИ ВІЙНИ - норма міжнародного права, спрямована на реалізацію принципу заборони застосування сили та погрози силою. ГА ООН 3.ХІ 1947 ухвалила резолюцію «Про заборону пропаганди війни», де поширення будь-яких відвертих закликів у засобах масової інформації і прилюдних виступах окр. фіз. осіб до нападу із застосуванням ЗС на ін. д-ви кваліфіковано як порушення принципів Статуту ООН і запропоновано всім д-вам визнати такі заклики кримінальним злочином. Ця норма отримала заг. визнання і перетворилася внаслідок практики держав на звичаєву норму. В договірній формі вона закріплена в п. 1 ст. 20 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966, де передбачено зобов'язання держав-учасниць ухвалити закон про заборону будь-якої пропаганди війни. Україна на виконання міжнар.-правових зобов'язань включила до ст. 63 свого Крим, кодексу норму про покарання за публічні заклики до аг-рес. війни або розв'язування воєнного конфлікту як за тяжкий крим. злочин. У сучас. умовах особливого значення набуває заборона пропаганди ядер, війни, косм. війни та ін. застосування зброї масового знищення. Щодо заборони ядер, війни, то така норма проголошена в резолюціях ГА ООН, але заг. визнання не набула і не стала звичаєвою нормою. Не має вона і договірного закріплення.

ЗАБОРОНА ЯДЕРНОЇ ЗБРОЇ - визнання у міжнар. праві протиправності застосування ядер, зброї та заборона її існування в цілому. Необхідність 3. я. з. виникла після атомного бомбардування США япон. міст Хіросіми і Нагасакі наприкінці Другої світової війни. Сучасна ядерна зброя, що досягла великого рівня удосконалення, включаючи засоби її доставки, здатна знищити людську цивілізацію разом з навкол. природ, середовищем. Про це свідчать результати досліджень, проведених ученими багатьох країн і узагальнено втілених у понятті «ядерна зима», в якому міститься достовірна картина катастрофічних для людства наслідків ядер, війни з огляду на клімат, та біол. фактори. Ці наслідки дорівнюють катастрофам планетар. характеру, оскільки застосування ядер, зброї пов'язано з тотальним порушенням природ, законів планети Земля, які визначають життєдіяльність твар, та росл, світу. До того ж, досі не існує засобів запобігання ядер, нападу, і жодна країна не може надійно та ефективно протистояти йому, в т. ч. країни «ядерного клубу» — США, Великобританія, Росія, Франція і Китай, які офіційно володіють ядер, зброєю. Ядерна зброя за своїми характеристиками є не тільки зброєю масового знищення, подібно до хім. та біол. зброї, заборонених міжнар. правом, а й зброєю, яка незмірно перевищує своїми уражуючими властивостями всі відомі види озброєнь. Міжнар. співтовариство доклало чимало зусиль для визнання ядер, зброї такою, що суперечить загальнолюд. цінностям, найважливішою серед яких є безумовне право народів на існування (життя), і заборони її як нелюдського та варвар, засобу ведення війни, включаючи застосування її першими. Так, у багатьох резолюціях ГА ООН наголошено, що застосування ядер, зброї було б безпосе-ред. порушенням Статуту ООН. Будь-яка д-ва, яка наважилася б застосувати таку зброю, діяла б усупереч законам гуманності, тобто міжнар. гуманітарному праву, і скоїла б злочин проти людяності і цивілізації. Особливо наголошувалося, що відмова від застосування ядер, зброї першими є найважливішим і найневідкладнішим заходом у запобіганні ядер, війні. Засуджено також розробку, розповсюдження і пропаганду політ, та воєн, доктрин і концепцій, які обґрунтовують не лише «правомірність» застосування ядер, зброї першими, а й «допустимість» ядер, війни взагалі. Однак досі немає конвенційної норми, яка безпосередньо забороняла б застосування ядер, зброї. Не зміг чітко визначити правовий статус ядер, зброї і Міжнародний суд ООН, який у ряді своїх рішень та консультат. висновку (1974, 1995, 1996) розглядав дане питання у зв'язку з визначенням законності застосування ядер, зброї та випробуваннями цієї зброї Францією. Але з погляду міжнар. гуманітарного права уражуючі властивості ядер, зброї повністю і без жодних застережень підпадають під дію існуючих у ньому обмежень і заборон на використання д-вами (воюючими сторонами) засобів і методів ведення воєнних дій та їх зобов'язань поважати права людини. Ці обмеження, заборони та зобов'язання містяться у таких основополож. актах міжнар. гу-манітар. права, як Петербурзька декларація 1868, Гаазькі 143 конвенції 1899 і 1907, Женевський протокол 1925, Женевські конвенції 1864, 1929 і 1949 та Додаткові протоколи до останніх 1977, а також у Конвенції про заборону розробки, виробництва і нагромадження запасів бактеріологічної (біологічної) і токсин, зброї та про їх знищення 1972 й Конвенції про заборону хімічної зброї 1993. Норми цих док-тів забороняють застосовувати зброю невибіркової дії, яка може завдати надмірних страждань. Отже, ці конвенц. норми не можуть розглядатися такими, що дозволяють застосування ядер, зброї, яка не може не мати вказаної дії. Тлумачення за аналогією поширюється і на ін. звичаєві та конвенц. норми міжнар. гума-нітар. права, з яких випливає неправомірність застосування ядер, зброї. Зокрема, ра-діоакт. випромінювання при ядер, вибуху повинно прирівнюватися до дії заборонених ними отруйних, шкідливих та смертоносних речовин, оскільки його дія навіть значно перевищує ефект останніх. Застосування ядер, зброї призвело б до знищення меж між комбатантами і цив. населенням, військ, і цив. об'єктами (до останніх належать й атомні електростанції), неможливості гуманітар. захисту жертв збройних конфліктів у цілому. Це означало б також не тільки порушення основополож. принципів і норм міжнар. гуманітар. права, що мають імперат. характер (jus cogens), а й заперечення його як такого. В умовах неврегульованості правового статусу ядер, зброї тлумачення протиправності її застосування за аналогією є цілком виправданим, оскільки такий підхід дає можливість у рамках міжнар. гуманітар. права хоча б частково розв'язати проблему 3. я. з. У Декларації Мартенса (увійшла до Гааз, конвенції 1907, яка виходила із швидкого розвитку військ, техніки), зазначено, що у випадках, не врегульованих прийнятими нормами (до яких, безперечно, можна віднести 3. я. з.), людська особа залишається під охороною принципів гуманності і, зокрема, «під охороною та дією засад міжнародного права, що випливають із встановлених між цивілізованими народами звичаїв, законів людяності та вимог суспільної свідомості». Важливими етапами на шляху розв'язання проблеми 3. я. з. стали прийняття Договору про заборону ядерної зброї в Латинській Америці 1967, відомого як договір Тлателолко, та схвалення ГА ООН Договору про нерозпов-сюдження ядерної зброї 1968. Вагомий внесок у справу 3. я. з. зробила Україна, яка 1991 після здобуття незалежності проголосила себе без'ядерною зоною і відмовилася від ядер, зброї, розміщеної на її території під час перебування у складі СРСР. Ця зброя (бл. 20 % стратег, арсеналу Союзу) втричі перевищувала ядерні боєзапаси Великобританії, Франції і Китаю, разом узяті. 23.V 1993 Україна підписала Лісабонський протокол до Договору між СРСР і США про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь 1991 (ратиф. 18.ХІ 1993). Крім того, 16.XI 1994 Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 і як неядерна д-ва зобов'язалася укласти з МАГАТЕ угоду про гарантії. 3. я. з. — складова частина заг. і повного роззброєння, що є глобальною проблемою міжнар. співтовариства.

Завантаження – передавання програм або даних з комп’ютера на підключений   до   нього   пристрій,   зазвичай   з   сервера   на   персональний комп’ютер.

Завдання  –  роботи  студентів,  що  використовуються  викладачами  з метою взаємодії зі студентами та для оцінювання знань.

Завдаток – сума, яку сплачує покупець, з метою гарантії подальшого виконання сторонами взятих на себе зобов’язань по договору. Ящо покупець не виконує умови договору, то він втрачає ці гроші, якщо продавець не виконує умови договору, то він повертає покупцю цю суму у подвійному розмірі.

Завершение (Completion) В значении система контроля за тем, что студент прошел необходимые элементы курса или весь курс «Завершение элемента курса» и «Завершение курса»

ЗАГАЛЬНА СПАДЩИНА ЛЮДСТВА - те, що належить усьому людству. Це можуть бути культур, та природні цінності, майно тощо. Найповніше теор. концепція 3. с. л. розроблена стосовно природної і культур, спадщини. В галузі екології, зокрема, ця концепція прийшла на зміну концепції нічийності міжнар. природ, ресурсів (res naturale nullius), яка тривалий час панувала у міжнар. правовій теорії і практиці. Ґрунтовне міжнар.-правове висвітлення дана концепція одержала стосовно ресурсів Світового ок. і косм. простору. Поява концепції 3. с. л. щодо дна морів і океанів та його ресурсів була пов'язана з підготовкою проекту Конвенції ООН по морському праву 1982. В 1967 уряд Мальти оприлюднив в ООН меморандум під назвою «Нові принципи правового регулювання експлуатації морського дна», в якому запропонував визнати дно морів та океанів за межами дії нац. юрисдикції 3. с. л. Ця ідея була підтримана і закріплена у Декларації принципів стосовно використання дна морів і океанів та його надр за межами дії нац. юрисдикції 1970 і в Хартії економічних прав та обов'язків держав 1974. Найширше вказана концепція відображена у Конвенції ООН по мор. праву 1982, що проголосила дно морів і океанів та його ресурси за межами дії нац. юрисдикції 3. с. л. (ст. 136). Основу концепції становить принцип непривласнення дна морів і океанів та його ресурсів за межами дії нац. юрисдикції будь-якою д-вою. Жодна д-ва, записано у ст. 137 Конвенції, не може претендувати на суверенітет чи суверенні права або здійснювати їх стосовно дна морів і океанів та його ресурсів за межами дії нац. юрисдикції; жодна д-ва, юрид. чи фіз. особа не можуть привласнювати будь-яку їх частину. Конвенція закріпила принцип заг. і рівноправного користування ресурсами відповідного району: всі права на його ресурси належать усьому людству, від імені якого діє Міжнар. орган по мор. дну (ст. 137). Діяльність у цьому районі повинна здійснюватись на благо всього людства незалежно від геогр. розташування як прибережних держав, так і тих, які не мають виходу до моря, з особливим урахуванням інтересів та потреб країн і народів, що розвиваються (ст. 140 Конвенції ООН по мор. праву). Отже, концепція 3. с. л. у вказаній Конвенції грунтується на таких осн. принципах: а) непривласнення дна морів і океанів та його ресурсів за межами дії нац. юрисдикції окр. д-вами, фіз. чи юрид. особами; б) суверенної рівності всіх держав в освоєнні та користуванні дном Світового ок. і його ресурсами; в) використання дна і його ресурсів в інтересах усього людства без будь-якої дискримінації держав; г) використання дна морів і океанів та його ресурсів виключно у мирних цілях і на основі міжнар. співробітництва держав. На аналогічних принципах грунтується і концепція 3. с. л. стосовно косм. простору та його об'єктів. Зокрема, відповідно до схваленої ГА ООН у 1978 Угоди про діяльність держав на Місяці та ін. небесних тілах і Договору про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла 1966 (Договору про космос), Місяць не підлягає нац. привласненню ні шляхом проголошення на нього нац. суверенітету, ні шляхом використання його ін. методами. Проголошено також, що поверхня і надра Місяця, ін. природні ресурси там, 145 де вони знаходяться, не можуть бути власністю окр. д-ви, міжнар., міжурядової, неурядової організації чи фіз. особи. Д-ви мають право на дослідження та використання Місяця на основі рівності й відповідно до норм і принципів міжнар. права. Принципи концепції 3. с. л. покладено і в основу Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972. Поважаючи суверенітет держав, на тер. яких розташовані об'єкти культур, і природ, спадщини, і не обмежуючи прав, передбачених нац. зак-вом, говориться у Конвенції, дер-жави-учасниці визнають, що ці об'єкти є 3. с. л., а охорона їх — обов'язок усього міжнар. співтовариства (ст. 6). Отже, концепція 3. с. л. відображає нове мислення у розв'язанні сучасних глобальних проблем. Вона відкидає ідею нічийності міжнар. природ, ресурсів і пов'язане з нею безладдя у їх використанні, вважаючи за необхідне об'єднання зусиль усіх держав на основі міжнар. співробітництва з метою організації рац. природокористування, а також збереження культур, і природ, спадщини в інтересах теперішнього і прийдешніх поколінь.

Загальна теорія інформації – одна з перспективних фундаментальних галузей наукового знання про найбільш загальні закономірності прояву інформаційної реальності, які лежать в основі розвитку природи і суспільства.