СДН ДЕРЖАВНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ЄВРО – ( euro) — єдина європ. валюта країн — членів Європейської валютної системи (ЄВС). Раніше вживався термін ЕКЮ, але оскільки таку назву мала франц. золота монета 13 ст., 1995 його замінено на «євро». Має валютний курс, який визначається на основі «валютного кошика», в якому найб. питома вага належить нім. марці. Маастрихтський договір 1992 передбачив поетапне введення Є. з метою заміни нац. грош. одиниць країн — членів ЄВС. У грудні 1995 в Мадриді на зустрічі країн — членів Європейського Союзу (ЄС) були визначені строки запровадження єдиної валюти, введення її до системи розрахунків. 1998 почався підготовчий етап (кваліфікація країн, заснування Європейського центр, банку). З 1.1 1999 встановлено обмінний курс нац. валют щодо Є., почалося її використання у міжбанк. розрахунках та бірж, угодах. Здійснюється конвертація у Є. залишків нац. валют на банк, рахунках. З 1.1 2002 почнеться випуск в обіг євробанкнот і монет, використання Є. у роздріб, торгівлі, а з 1 .VII 2002 буде скасовано валюти країн — членів ЄВС, і Є. стане єдиним законним платіж, засобом. У зв'язку з поетап. переходом до єдиної європ. валюти до країн — членів ЄВС висунуто наст, вимоги: 1) рівень інфляції у країні не повинен перевищувати 1,5 %, а відсоткові ставки — 2 % середньоарифметичного цих показників у країнах з найменшою в ЄС інфляцією; 2) курс нац. валюти протягом двох років має залишатися у визначених рамках; 3) бюдж. дефіцит не повинен перевищувати 3 % валового внутрішнього продукту, а держ. борг — 60 %.

Єврокард – вид міжнародних кредитних карток.

ЄВРОПА - (грец.) — частина світу, зх. частина материка Євразія. Простягається від Атлантичного ок. до Уральських гір. Пл. — 10 379,7 тис. км2. Нас. — понад 728 млн. чол. (1994). У Є. — 42 д-ви. Кількість держав у Є. помітно зросла у 90-х pp. за рахунок республік кол. СРСР. Суверенною європ. д-вою є нині і Україна. У д-вах Є. немає єдиної правової системи. Тут діють континентальна (романо-германська) і англо-саксонська (прецедентна) системи права, правова система постсоціаліс-тичних країн та система європ. права. Конт. система права охоплює країни, де право історично формувалося під впливом та на основі римського права. Істотний поштовх до її розвитку зробила Франція зі своїм Кодексом Наполеона 1804. Зараз ця система є панівною у більшості розвинених країн Є.: Бельгії, Іспанії, Італії, Нідерландах, Німеччині та ін. Англо-саксон. система права зародилася в Англії у 13 ст. На відміну від континентальної, яка грунтується на кодексах і законах, англосакс, система права ставить суд. прецедент на один щабель із законом, надаючи при розгляді деліктів важливого значення суд. практиці. Завдяки своїй прагматичності ця система вийшла за межі Англії та Ірландії: її сприйняли США, Канада, Індія та деякі ін. країни. Варто зазначити, що конт. і англ.-саксон. системи права нині не функціонують у чистому вигляді. Певні 128 елементи цих двох систем переплітаються. Крім того, зак-во практично всіх країн Є. має свої нац. особливості. Правова система постсоц. країн склалася в європ. д-вах, які після розпаду СРСР і Вар-шав. договору стали на шлях побудови громадян, сусп-ва і ринкової економіки. Це, зокрема, стосується України. Історично право названої групи країн належало до конт. системи права, але за роки соц. будівництва набуло певних спільних ознак, зумовлених загальною для цих держав політ, доктриною і домінуванням публічного права в усіх сферах сусп. життя. Сьогодні їхні правові системи трансформуються. Розширюється масив нового зак-ва при одночасній дії старого. На цій основі формується досить своєрідна модель системи права, у деяких елементах наближена до конт. системи. Триває формування і системи європ. права. Це право країн — членів Європейського Союзу, Ради Європи та деяких ін. міждерж. об'єднань. Дана система має наднац. характер. Це зумовлює необхідність імплементації норм європ. права у нац. зак-во, що є результатом екон. і політ, інтеграції країн Є.

ЄВРОПЕЙСЬКІ СПІВТОВАРИСТВА - (European Community), ЄС (EC) — заг. назва трьох формально самостійних, але взаємозв'язаних європ. інтеграц. утворень — Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС, 1951), Європейського економічного співтовариства (ЄЕС, 1957) та Європейського товариства по атомній енергії (Євратом, 1957). ЄС започатковано одночасно з підписанням 27.III 1957 у Римі 6 державами — сторонами Договору про ЄЕС і Договору про Євратом, а також Конвенції про деякі органи, спільні для Співтовариств. На основі Договору про злиття 1965 утв. Раду ЄС та Комісію ЄС. Запроваджено також і спільний бюджет для відповідних інтеграц. утворень. З підписанням Договору про Європейський Союз (див. Маастрихтський договір 1992) ЄЕС було перетворено на Європейське співтовариство. Воно, а також ЄОВС і Євратом зберігають свою міжнар. правосуб'єктність. Більше того, згідно з вказаним Договором Європейський Союз «базується на Європейських співтовариствах». Місцеперебування органів і департаментів ЄС — м. Брюссель, Люксембург, Страсбург.

ЄВРОПЕЙЄВРОПЕЙСЬКА КОМІСІЯ - (European Commission), ЄК (EC) — осн. орган Європейського Союзу (ЄС), утв. за Маастрихтським договором 1992. До її повноважень належать: підготовка пропозицій для Європейської Ради з відповідних питань; посередництво між Європ. Радою і державами — членами ЄС при розгляді цих питань; координація політики держав-членів; контроль за виконанням договорів, укладених з участю ЄС. ЄК складається з 20 членів і голови, які призначаються урядами відповідних держав за заг. згодою і схваленням Європейського парламенту. За кожним членом Комісії закріплено певну сферу діяльності; він має невелику групу політ, радників і консультантів. Рішення ЄК приймаються більшістю голосів. Члени Комісії незалежні від урядів відповідних держав-учасниць, їх діяльність контролюється Європ. парламентом. Місцеперебування ЄК — м. Брюссель (Бельгія).СЬКА КОМІСІЯ

ЄВРОПЕЙСЬКА КОМІСІЯ «ДЕМОКРАТІЯ ЧЕРЕЗ ПРАВО» - (Венеціанська комісія) -консультат. орган Ради Європи (РЄ), утв. на підставі відповідної резолюції 86-ї сесії Комітету міністрів РЄ від 10.V 1996. Має на меті співробітництво з країнами Центр, та Сх. Європи — не членами РЄ. Відповідно завданнями Комісії є: вивчення систем права держав зазначеного регіону з метою майбутнього їх зближення; аналіз конст., законод. та адм. принципів і процедур, що забезпечують ефективну діяльність дем. установ, утвердження принципу верховенства права; розробка питань, пов'язаних із забезпеченням прав і свобод, діяльністю органів місц. та регіон, самоврядування; підготовка пропозицій щодо впровадження правових гарантій розвитку демократії у країнах регіону. Результати досліджень і свої 129 висновки, рекомендації та пропозиції Комісія подає на розгляд Ради Європи. Є. к. «Д. ч. п.» співпрацює з Міжнародним ін-том з питань демократії, створеним під егідою Страсбурзької конференції з парлам. демократії, та з ін. н.-д. установами і центрами. Комісія складається з незалежних експертів, що мають високий фаховий авторитет і досвід — по одному від кожної країни — члена РЄ. Строк перебування експертів у складі Є. к. «Д. ч. п.» — 4 роки; можливе повторне призначення. Комітет міністрів РЄ може дозволити будьякій країні Європи, що не є членом РЄ, брати участь у роботі Комісії на правах асоційованого члена або спостерігача. Роб. органом комісії є бюро (голова, 3 заступники та 4 члени), що обирається строком на 2 роки. Голова Комісії керує її роботою (скликає пленарні засідання, визначає місце їх проведення тощо). Роб. мови — англ. та французька. Україна приєдналася до резолюції про утворення Є. к. «Д. ч. п.» 22.XI 1996 після вступу до РЄ. Штабквартира — у м. Венеції (Італія).

ЄВРОПЕЙСЬКА КОМІСІЯ З ПРАВ ЛЮДИНИ - European Commission of Human Rights) — орган Ради Європи (РЄ), утв. для забезпечення виконання Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950. Перебувала в м. Страсбурзі (Франція). Комісія діяла до 1.ХІ 1999, після чого відповідно до Протоколу № 11 РЄ, підписаного 1994, припинила свою діяльність. Структура і повноваження Є. к. з п. л. регулювалися Європ. конвенцією про захист прав і осн. свобод людини. До Комісії входили представники (по одному) від кожної д-ви — учасниці Конвенції. Членів Комісії обирав на 6 років Комітет міністрів РЄ з числа кандидатур, запропонованих Парламентською асамблеєю Ради Європи. Комісія мала право приймати до розгляду заяви, адресовані Ген. секретареві РЄ будь-якою особою, неурядовою організацією або групою осіб, про порушення державою-учасницею прав людини. При цьому розглядалися лише ті питання, для вирішення яких було вичерпано всі нац. засоби розв'язання спору; справа мала бути розглянута впродовж 6 місяців від дати прийняття остаточного рішення. За прийнятими заявами Комісія провадила необхідне розслідування та ухвалювала рішення про наявність чи відсутність у конкр. випадку порушень прав людини і про вжиті щодо цього заходи. За наявності таких порушень Є. к. з п. л. пропонувала відповідній д-ві усунути їх. Якщо цього не робилося, Комісія мала право подати спец, доповідь Комітетові міністрів РЄ або передати справу на розгляд Європейського суду з прав людини. З ліквідацією Є. к. з п. л. її функції перейшли до Європ. суду з прав людини. Процедура розгляду скарг про порушення прав людини стала менш складною.

ЄВРОПЕЙСЬКА РАДА - (European Council), ЄР (EC) — гол. політ, орган Європейського співтовариства (ЄС). Членами ЄР є глави держав і урядів країн ЄС, а також голова Європейської комісії; іх заступниками — відповідно міністри закорд. справ і один з членів Комісії. За Маастрихтським договором 1992 ЄР надає ЄС необхідні імпульси для його розвитку і визначає заг. політ, орієнтири Співтовариства. Вона, зокрема, виробляє спільну зовн. політику ЄС, заг. заходи співробітництва держав-членів у галузях економіки, безпеки, внутр. справ, юстиції тощо. ЄР збирається на свої засідання не менше двох разів на рік. Головує на засіданні представник держави — члена ЄС, який на даний час є головою Ради ЄС. Рішення, як правило, приймаються консенсусом. Штаб-квартира — у м. Страсбурзі (Франція).

ЄВРОПЕЙСЬКЕ ОБ’ЄДНАННЯ ВУГІЛЛЯ І СТАЛІ - (European Coal and Steel Community), ЄОВС (ECSC) — регіональна екон. організація, що об'єднала металургійну, залізорудну та кам'яновугільну промисловість ряду західноєвроп. країн. Створено за ініціативою міністра закорд. справ Франції Р. Шумана відповідно до договору, укладеного в Парижі 18.IV 1951 між Бельгією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Францією, ФРН на 50 років (набув чинності 25.VII 1952). З 1973 до нього приєдналися Великобританія, Данія та Ірландія, аз 1981 — Греція. Спочатку ЄОВС мало окрему викон. комісію — Вищий керівний орган, а 1967 здійснення функцій вищих органів цього об'єднання, як і ін. Європейських співтовариств, було передано кер. органам Європ. екон. співтовариства (ЄЕС): Європейському парламенту, Європейській Раді, Європейській комісії та Європейському суду. Тепер кер. функції здійснюються органами, створеними згідно з Договором про Європейг ський Союз (Маастрихтський договір 1992). У 1994 між Урядом України і Європейською комісією укладено угоду про створення контактної групи по вугіллю і сталі. У 2002 закінчується строк дії Паризького договору про ЄОВС.

ЄВРОПЕЙСЬКЕ ПРАВО - 1) У широкому розумінні — сукупність правових норм, що містяться в актах практично всіх європ. міжнар. організацій. У цьому значенні Є. п. фактично є регіон, міжнародним правом. 2) У вузькому розумінні — сукупність правових норм, які містяться в актах Європейського Союзу та Європейських співтовариств (Європейського об'єднання вугілля і сталі, Європейського економічного співтовариства, Європейського товариства по атомній енергії). У цьому значенні Є. п., на думку фахівців, уже помітно відійшло від класич. міжнар. права і формується як автономний, новий і специф. правовий феномен. Історія розвитку Є. п. починається з утворення Ради Європи (1949) і трьох європ. співтовариств — 131 Європ. об'єднання вугілля і сталі (1951), Європ. екон. співтовариства («Спільного ринку», 1957), перейменованого пізніше у Європ. співтовариство, і Європ. товариства по атомній енергії (1957). Етапною подією на цьому шляху стала трансформація співтовариств 1992 у Європейський Союз на основі Договору про Європейський Союз (див. Маастрихтський договір 1992) та реформування цього Союзу 1997 відповідно до Амстердамського договору про зміни Договору про Європейський Союз, договорів, що стосувалися заснування європ. співтовариств, та ряду пов'язаних з ними актів. Свій внесок у розвиток Є. п. зробили також ін. численні європ. міжнар. організації. Сьогодні Є. п. є важливим інструментом забезпечення інтеграц. процесів у Європі. Очевидно, що його роль зростатиме з огляду на перспективи розширення кількості членів Європ. Союзу і посилення його впливу на європ. справи. Воно має свій предмет і метод правового регулювання. Стосовно предмета найбільш розгалуженим є масив норм, якими регулюються екон. відносини на континенті (торгівля, банк, та інвестиц. операції тощо). Актами відповідних європ. організацій регламентуються також відносини у питаннях прав і свобод людини, громадянства, соціальної політики, екології, правосуддя, боротьби зі злочинністю тощо. Як комплексна галузь Є. п. інтегрує норми різних галузей права: публічного і приватного, традиційних і нових. Це ж стосується і методів правового регулювання. Є. п. генетично пов'язане з міжнар. і нац. правом. Останні справляють відповідний вплив на розвиток Є. п. і навпаки. Разом з тим варто зазначити, що у правовій системі Європ. Союзу і європ. співтовариств з багатьох питань діє принцип пріоритету Є. п. стосовно нац. права держав-членів. Відповідно до цього держава-член не повинна ухвалювати правові акти, які не узгоджуються з правом співтовариства. Це обґрунтовується вимогами розподілу праці між співтовариствами, з одного боку, і державами-членами — з іншого, а також потребами європ. інтеграції. Вказаний принцип є також однією з ознак, за якою відбувається розмежування між міжнар. правом і правом європ. співтовариств. Якщо в міжнар. праві вихідним принципом є суверенітет д-ви, то в Є. п. — пріоритет інтересів співтовариств. У межах цих співтовариств положення міжнар. права дедалі більше заміщуються їх власним правом і авт. правопорядком. Заг. принципи міжнар. права тут діють переважно тоді, коли є прогалини у праві європ. співтовариств. Специфіка взаємовідносин Є. п. з міжнар. і нац. правом позначилася і на особливостях джерел Є. п. Ці джерела стосовно права європ. співтовариств поділяються на дві групи — первинне право і вторинне право. Така класифікація широко підтримується фахівцями, її дотримується у своїй діяльності Суд європейських співтовариств. Первинне право — це насамперед установчі договори, які відіграють роль осн. законів («конституцій»). До джерел цього права, зокрема, належить Договір про Європ. об'єднання вугілля і сталі (1951), два Римські договори 1957 про Європ. екон. співтовариство і про Європ. товариство по атомній енергії, Маастрихт, договір 1992, Єдиний європейський акт 1986 тощо. Складовими елементами первин, права є, крім 132 того, ін. важливі договори (акти), а також правові звичаї і традиції, які досить часто знаходять своє відображення у заявах, деклараціях, програмах співтовариств. Вторинне право — це правові акти, що ухвалюються органами співтовариств у порядку реалізації і конкретизації актів первин, права. Акти вторин. права не повинні суперечити актам первин, права. Масив актів вторин. права значно більший за масив первин, права. До актів вторин. права, зокрема, належать регламенти, директиви, рішення, рекомендації, висновки тощо. Вони є складовою частиною заг. ієрархічної системи Є. п., що перебуває на стадії галузевого формування. Є. п. є не тільки галуззю права, а й наук, та навч. дисципліною. Наука Є. п. вивчає історію розвитку цього права, його структуру і внутр. закономірності функціонування, шляхи підвищення ефективності, перспективи розвитку тощо. В Україні відповідні дослідження стосуються гол. чин. питань трансформації та імплементації норм Є. п. у нац. зак-во. Як навч. дисципліна Є. п. вивчається у багатьох унтах Європи.

ЄВРОПЕЙСЬКЕ СПІВТОВАРИСТВО - (European Community), ЄС (EC) - міжнар. регіональна організація європ. держав. Разом з Європейським об'єднанням вугілля і сталі (ЄОВС) та Європейським товариством по атомній енергії (Євратом) є інституц. основою Європейського Союзу. До складу ЄС входять 15 держав: Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Франція, ФРН (усі — з часу заснування), Великобританія, Данія, Ірландія (всі — з 1973), Греція (з 1981), Іспанія, Португалія (обидві — з 1986), Австрія, Фінляндія, Швеція (всі - з 1995). ЄС засновано 25.III 1957 у Римі шляхом підписання Договору про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) — Римського договору 1957. Осн. завданнями ЄЕС були: запровадження спільного ринку шляхом поступового скасування між державами-членами мит. зборів та кількісних обмежень для ввезення і вивезення товарів; встановлення спільного мит. тарифу та узгодження торг, політики щодо третіх країн; усунення перешкод для вільного руху роб. сили, товарів і послуг між державами-членами; проведення єдиної політики в галузі с. г. і тр-ту; координація екон., соціальної, валютної та інвестиц. політики тощо. Згідно з положеннями т. з. Договору про злиття 1965, укладеного 6 державами — членами ЄЕС, ЄОВС та Євратому 8.IV 1965 у м. Брюсселі (Бельгія), було створено єдині для ЄОВС, ЄЕС та Євратому Раду і Комісію Європ. співтовариств, Рахункову палату, бюджет тощо. Суттєві доповнення до Римського договору 1957 внесені відповідно до положень Договору про Європейський Союз 1992 — Маастрихтського договору 1992, який набув чинності 1.ХІ 1993. Згідно з розд. II цього документа ЄЕС перетворено на Європейське співтовариство, що було зумовлено необхідністю адекватнішого відображення сфери діяльності ЄС (вирішення не лише економічних, а й політ, та ін. питань). Зміна термінології означала і нову якість інтеграції: ЄС, крім спільного ринку, базується також на екон. та валют, союзі. Значно 133 розширено і предметну компетенцію ЄС, зокрема шляхом включення до неї напрямів, що раніше були предметом виключно внутрішньодерж. регулювання (політика щодо охорони довкілля, співробітництво в галузі досліджень і технологій, освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, туризму, енергетики, зміцнення і розвиток системи трансєвроп. комунікац. мереж). Запроваджено громадянство Європейського Союзу. В жовтні 1997 в м. Амстердамі (Нідерланди) главами держав і урядів підписано Договір про внесення змін до Договору про Європейський Союз 1992, установчих договорів Європейських співтовариств та ряду пов'язаних з ними актів (Амстердамський договір 1997). Осн. нововведення: зміцнення прав і свобод людини; посилення соціальної політики і зайнятості; дальший розвиток інституту громадянства Європ. Союзу; включення до правопорядку ЄС Шенгенських домовленостей (Протокол № 2); розвиток СЗППБ, зокрема запровадження посади Верх, представника з питань СЗППБ; дальше зміцнення інститутів та ін. органів ЄС, насамперед Європейського парламенту (Європарламен-ту); посилення співробітництва у питаннях свободи пересування осіб, притулку та імміграції. Характерною особливістю ЄС є розвинений у його рамках новий правопорядок, що має ознаки як міжнар. права, так і нац. правової системи. Гол. інституції ЄС — Європарламент, Рада міністрів Європейського Союзу, Європейська комісія, Європейський суд аудиторів. Функціонують також консультат. органи — Екон. і соціальний комітет (ЕСК) і Комітет регіонів. До інституц. системи ЄС входять також Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), Європейська система центральних банків (ЄСІДБ) та Європейський центральний банк (ЄЦБ), Суд першої інстанції та омбудсман. Найвищим політ, органом ЄС є створена 1986 Європ. рада. Вона покликана надавати необхідний імпульс розвиткові ЄС, визначає його заг. політ, орієнтири. ЄС наділене міжнар. правовою суб'єктністю (ст. 210 Рим. договору), компетентне укладати угоди з третіми країнами, зокрема, про входження останніх до ЄС як асоційованих членів (ст. 238). Стратегія інтеграції України до ЄС, затв. указом Президента України від 11.VI 1998, передбачає асоційоване, а в перспективі й повноправне членство в Співтоваристві. Основою договірно-правової бази відносин між Україною та ЄС є укладена у м. Люксембурзі 16.VII 1994 Угода про партнерство і співробітництво (чинна з 1 .III 1998).

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ОРДЕР НА АРЕШТ - суд. рішення, на підставі якого здійснюється примус, видача осіб з території однієї держави — члена ЄС на територію ін. держави-члена з метою притягнення до крим. відповідальності й покарання. Порядок видачі та застосування ордера регламентується Рамковим рішенням Ради ЄС «Про європейський ордер на арешт і процедури передачі осіб між державами-членами» від 13.VI.2002. Сфера дії Є. о. на а. поширюється на діяння, щодо яких закон держави-члена, що видає ордер, передбачає покарання, пов'язане з позбавленням волі на строк не менше 12 міс. або, якщо покарання вже призначене, — стосовно 134 обвинувальних вироків, які передбачають позбавлення волі на строк не менш як 4 міс. Передача особи на підставі Є. о. на а. Має здійснюватися без перевірки на предмет подвійної злочинності діяння, якщо зазначені нижче злочини караються в д-ві, що є членом ЄС і видає Є. о. на а., позбавленням волі на строк не менш як 3 роки: участь у злочин, орг-ції; тероризм; торгівля людьми; сексуальна експлуатація дітей і дит. порнографія; незаконна торгівля наркот. засобами і психотроп. речовинами; незаконна торгівля зброєю, боєприпасами та вибух, речовинами; корупція; обманні (шахрайські) дії, в т. ч. такі, що завдають шкоди фін. інтересам ЄС; відмивання доходів, отриманих злочинним шляхом; підробка грошей, включаючи підробку євро; кіберзлочинність; злочини проти довкілля; надання допомоги в незакон. в'їзді та перебуванні; умисне вбивство, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; незаконна торгівля люд. органами і тканинами; викрадення людини, незаконне позбавлення волі й захоплення заручника; расизм і ксенофобія; викрадення, вчинені організовано або із застосуванням зброї; незаконна торгівля культур, цінностями; шахрайство; рекет і вимагання грошей; виготовлення підробної та пірат, продукції; виготовлення фальшивих адм. док-тів і торгівля ними; підробка платіж, засобів; незаконна торгівля гормональними засобами та ін. стимуляторами; незаконна торгівля ядер, і радіоакт. матеріалами; торгівля викраденими трансп. засобами; зґвалтування; підпал; угон літака чи корабля; саботаж; злочини, що підпадають під юрисдикцію Міжнар. крим. суду. Стосовно ін. злочинів передача особи може здійснюватися за умови, що діяння, які були підставою для видачі Є. о. на а., є злочином згідно з правом держави-члена, що виконує ордер. У ст. З Рамк. рішення Ради ЄС наведені підстави, за наявності яких Є. о. на а. не підлягає виконанню: 1) якщо злочин, що є підставою для видачі ордера, підпадає під амністію в д-ві, яка є членом ЄС і виконує його, за умови, що остання мала право самостійно проводити крим. переслідування за цей злочин згідно з нац. крим. зак-вом; 2) якщо стосовно особи — об'єкта ордера будь-якою державою-членом був винесений остаточний вирок за ті самі діяння і, в разі засудження особи, покарання було відбуто, перебуває у процесі виконання або не може бути виконане за зак-вом держави-члена, яка винесла обвинувальний вирок; 3) якщо згідно із зак-вом д-ви, що виконує ордер, особа - об'єкт ордера через свій вік не може бути притягнута до крим. відповідальності за діяння, які слугують підставою для видачі ордера. У ст. 4 Рамк. рішення наведені підстави можливої відмови виконувати Є. о. на а. (на розсуд суд. органу, що виконує ордер), якщо: 1) особа — об'єкт ордера переслідується в д-ві, що є членом ЄС і виконує ордер, за те саме діяння; 2) згідноіз зак-вом державичлена, що виконує ордер, сплив строк позов, давності; 3) стосовно особи — об'єкта ордера будь-якою третьою країною було винесено суд. рішення за фактом вчинення тих самих діянь, за умови, що в разі засудження особи покарання було відбуто, перебуває у процесі виконання або не може бути виконане згідно із законодавством країни, яка винесла обвинувальний вирок, тощо. Є. о. на а. містить таку інформацію: 1) відомості про особу, що 135 розшукується, та її громадянство; 2) назва, адреса, номери телефону і факсу, електронна адреса суд. органу, що видає ордер; 3) відомості про наявність вироку, ордера на арешт або будь-якого ін. суд. рішення, що підлягає виконанню; 4) характер та юрид. класифікація злочину; 5) опис обставин його вчинення, у т. ч. місця, часу і міри участі в ньому особи, що розшукується; 6) призначене покарання (за наявності вироку) або покарання, передбачене за вчинення злочину законом держави-члена, що видає ордер; 7) ін. наслідки злочину. Ст. 17 Рамк. рішення визначено процедури і строки прийняття рішення про виконання Є. о. на а. Якщо особа — об'єкт ордера погоджується на свою передачу, рішення про виконання ордера приймається протягом 10 днів після надання нею згоди. В ін. Випадках рішення про виконання Є. о. на а. має бути прийняте протягом 60 днів з моменту затримання особи. В особливих ситуаціях, коли ордер неможливо виконати в зазначені строки, суд. орган, що виконує ордер, повинен негайно повідомити про це суд. орган, що його видав, і зазначити причини затримки. В такому випадку строки можуть бути продовжені на ЗО днів. Будь-яка відмова у виконанні Є. о. на а. має бути мотивована. Передача особи — об'єкта ордера здійснюється не пізніш як через 10 днів після прийняття рішення про виконання ордера. Якщо передача особи протягом цього строку є неможливою з форс-мажорних обставин у тій чи ін. д-ві, що є членом ЄС, суд. органи, які видали і виконують ордер, повинні узгодити нову дату передачі й передати особу не пізніш як через 10 днів після такого узгодження. Як виняток допускається тимчас. відстрочення передачі із серйозних гуманітар. причин, напр., коли є підстави вважати, що передача особи може створити пряму загрозу її життю або здоров'ю. Виконання Є. о. на а. здійснюється тоді, коли відпадуть зазначені причини. В такому разі особа має бути передана протягом 10 днів після узгодження нової дати. На прохання суд. органу, що видає Є. о. на а., або за власною ініціативою суд. орган, що виконує ордер, згідно зі своїм внутр. зак-вом, вилучає і передає предмети, які можуть слугувати речовими доказами або були набуті особою — об'єктом ордера злочин, шляхом. Витрати, пов'язані з виконанням Є. о. на а. на території держави-члена, що виконує ордер, несе ця д-ва.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ - (англ. European Parliament, франц. Parlement euroрееn), Європарламент (Europarliament, Euro-parlement) — консультат. і рекомендац. орган Європейського Союзу (ЄС). Його попередник — Загальна асамблея Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС). її повноваження були обмежені, делегати призначалися, а не обиралися населенням. З утворенням 1957 Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Європейського товариства по атомній енергії (Євратом) було вирішено створити одну асамблею для всіх трьох співтовариств. Спочатку вона називалась Європейською парламентською асамблеєю, а з 1962 — Європейським парламентом. Значне посилення 136 авторитету Європарламенту сталося 1979, коли вибори до нього почали відбуватися шляхом прямого і заг. голосування населення держав — членів співтовариств. Юрид. основою для цього став Акт про вибори представників до Європар-ламенту шляхом прямих і заг. виборів, положення якого замінили ст. 138 Договору про ЄЕС і відповідні статті ін. устан. док-тів. Строк повноважень Європарламенту — 5 років. Депутати нац. парламентів можуть бути одночасно членами Європарламенту. Не можуть бути обрані членами Європарламенту: міністри держав-учасниць, 20 європ. комісарів (члени Європейської комісії), члени Суду ЄС у Люксембурзі, служб, особи інституцій Європарламенту. Після 1.1 1995 кількість депутатів Європарламенту збільшилася від 567 (у 1994) до 626 (у 1999) у зв'язку з прийняттям до нього Австрії, Фінляндії та Швеції. Представництво держав — членів Європарламенту розподіляється за такою кількістю мандатів: Німеччина — 99, Франція, Італія і Великобританія — по 87, Іспанія — 64, Нідерланди — 31, Бельгія, Греція і Португалія — по 25, Швеція — 22, Австрія — 21, Фінляндія і Данія — по 16, Ірландія — 15, Люксембург — 6. Об'єднання Німеччини призвело до збільшення кількості депутатів цієї країни від 81 (скликання 1989-94) до 99 (скликання 1994-99), порушивши таким чином рівновагу між чотирма великими д-вами ЄС. Європарламент організовує свою роботу за аналогією з парламентом д-ви і має свою структуру. Це Президія Європарламенту у складі голови і 14 заступників; Парламентські комісії (їх 21), які готують проекти рішень; генеральний секретаріат, який займається адм.-тех. питаннями. В Є. п. немає делегацій від держав-членів і, відповідно, голосування по делегаціях. Депутати об'єднуються на основі парт, приналежності. В Європарламенті створено 9 політ, груп (група партій європ. соціалістів, група європ. народної партії, група «зелених» та ін.); 31 депутат не входить до груп. Групи мають певні прерогативи: власні ресурси, внесені до бюджету Європарламенту, окр. секретаріат. Представництво пост, к-тів Європарламенту розташоване в м. Брюсселі (Бельгія), але його сесії, які проходять щомісяця протягом тижня, проводяться у франц. м. Страсбурзі. Секретаріат розмішений у м. Люксембурзі. Європарламент аж до прийняття Єдиного європейського акта 1986 мав досить скромні права. Крім права одержання консультацій, він міг блокувати прийняття бюджету та вносити до нього поправки. Однак за Радою міністрів Співтовариств зберігалося право ігнорувати його думку. Значно розширив повноваження Європарламенту Маастрихтський договір 1992, за яким у його відносини з ін. органами ЄС запроваджено механізм «процедури спільних рішень». Згідно з цією процедурою, якщо Європарламент у ході другого читання відхиляє пропозиції переважною більшістю голосів, то Рада міністрів може прийняти його тільки одноголосним рішенням. Ін. правом, яке поки що не використовувалося, є право розпуску Комісії. Якщо парламент більшістю у 2/3 голосів засудить діяльність Європ. комісії, остання у повному складі повинна піти у відставку. Правила голосування у Європарламенті залежать від характеру рішення, що має бути прийнятим. Бюдж. питання, проекти поправок повинні зібрати 137 більшість голосів із заг. кількості 626 членів парламенту, а пропозиції щодо самих змін — абс. більшість поданих голосів. Прийняття вотуму недовіри і відхилення бюджету потребують більшості із загального числа 626 парламентарів і 2/3 поданих голосів. Ст. 94 внутрішнього регламенту Європарламенту зазначає, що голосування звичайно відбувається за допомогою піднятої руки.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ - (European Union), ЄС (EU) — міжнар. політ.- екон. об'єднання європ. держав. Сформувався на основі Європ. екон. співтовариства, Європейського об'єднання вугілля і сталі та Європейського товариства по атомній енергії. Правовою основою нового об'єднання є Договір про Європейський Союз, підписаний у лютому 1992 12 державами — членами Європейських співтовариств (Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Франція) у м. Маастрихт (Нідерланди). Згодом цей договір було доповнено низкою протоколів та заяв з різних аспектів діяльності ЄС. 1998 до ЄС входило 15 держав: до перших 12 країн долучилися Австрія, Фінляндія і Швеція. Гол. засадами функціонування ЄС є: його договірна база; спільна зовн. політика, зокрема в галузі міжнар. безпеки держав-членів; співробітництво цих держав у внутр. і правовій політиці. Завдання ЄС: утворення тісного союзу народів Європи; сприяння збалансованому і стабільному екон. прогресові, особливо шляхом утворення європ. простору без внутр. кордонів; посилення екон. і соціальної взаємодії, утворення економічного і валютного союзу та єдиної валюти; утвердження власної ідентичності у міжнар. сфері, особливо шляхом проведення спільної зовн. політики і політики у галузі безпеки; розвиток співробітництва у сфері юстиції і внутр. справ; збереження і примноження заг. надбання. У своїй діяльності ЄС дотримує таких принципів: поважання нац. ідентичності держав-членів з дем. системами правління, поважання прав людини відповідно до Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 і заг. принципів права Єв-роп. співтовариства (див. Європейське право) у поєднанні з конст. правом держав-членів. Осн. органом ЄС є Європейська комісія. Інституції ЄС — Європейський парламент, Рада міністрів Європейського Союзу, Європейський суд аудиторів (з компетенцією суду 1-ї інстанції) тощо. 14.VI 1994 підписано Угоду про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС. Місцеперебування ЄС — м. Брюссель (Бельгія). Див. також Маастрихтський договір 1992.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ - (European Court of Human Rights), ЄСПЛ (ECHR) — суд. орган у системі контролю за виконанням Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 138 державами-членами. Заснування Суду, осн. положення, які регулюють його діяльність та структуру, передбачені Конвенцією. Україна ратифікувала її 17.VII 1997. До листопада 1998 звернення держав та індивід, звернення фіз. осіб надходили до Суду через Європейську комісію з прав людини (ЄКПЛ). Вона вирішувала питання про прийнятність справи, за необхідності пропонувала сторонам дружньо врегулювати спір, а якщо на це сторони (сторона) не погоджувалися або такого врегулювання неможливо було досягти, Комісія передавала справу на розгляд ЄСПЛ. Останній розглядав спір по суті і виносив рішення, обов'язкові для сторін. Розгляд звернень держав та індивід, заяв можливий лише стосовно держав, які визнали спец, деклараціями право фіз. особи на індивід, звернення до ЄКПЛ, а також обов'язкову юрисдикцію Суду. ЄСПЛ був уповноважений надавати на запит Комітету міністрів Ради Європи консультат. висновки щодо тлумачення положень Європ. конвенції з прав людини. За Протоколом 11 до ЄКПЛ, який набув чинності 1.ХІ 1998, систему контролю за дотриманням Конвенції реформовано. Суд, який раніше діяв сесійно, став постійним. ЄКПЛ скасовано. Судді обираються (по одному від кожної країни-члена) на 6 років з можливістю переобрання. Д-ви і фіз. особи можуть звертатися безпосередньо до Суду. На різних стадіях розгляд справ здійснюють спеціально створювані органи Суду: комітети, палати, велика палата. Юрисдикція Суду і право фіз. особи на індивід, звернення визнаються д-вами актом ратифікації, без спец, декларації. За виконанням д-вою рішення Суду спостерігає Комітет міністрів РЄ. Місцеперебування Суду - м. Страсбург (Франція).

Єдина судова інформаційна система України – система інформатизації діяльності судів та державної судової адміністрації на підставі використання сукупності нормативно- правових, програмно-технічних та телекомунікаційних засобів,   що   забезпечують   збирання,   накопичення,   аналіз   та   зберігання інформації судової діяльності.